У ніч на 25 жовтня, тобто останньої неділі цього місяця, Україна переходить на так званий «зимовий час», тобто повертається зі зсунутого «літнього» на свій звичний поясний час.
О четвертій годині ранку за київським літнім часом стрілки годинників переводяться на одну годину назад.
Зміна часу в Україні відбувається разом із усім Європейським союзом, до якого Україна прагне вступити, і більшістю країн Європи двічі на рік: в останню неділю березня країна переходить на літній час, зсунутий на годину вперед, а кожної останньої неділі жовтня повертається на «зимовий», тобто свій стандартний поясний час.
Як повідомили днями в Кабінеті міністрів України, в разі, якщо в Євросоюзі ухвалять рішення скасувати сезонний перехід часу, то й Україна з метою гармонізації свого законодавства з правом ЄС буде готова розглянути таке саме скасування.
2018 року в ЄС Європейська комісія подала план відмови Євросоюзу від сезонної зміни часу, який також передбачає право країн-членів на свободу вибору, за яким часом вони хочуть жити: «зимовим» чи «літнім». Очікувалося, що останній обов’язковий перехід на «літній» чи «зимовий» час відбудеться в ЄС у 2021 році. Але остаточного рішення про це досі так і не ухвалили. А нинішня коронавірусна пандемія, як вважають, може відкласти це питання на невизначений термін.
Наразі переведення годинників в Україні регламентується постановою Кабінету міністрів від 1996 року.
На порушення цієї постанови, російські чи підконтрольні Росії адміністрації на окупованих територіях України дотримуються «московського часу» російського зразка, без сезонних змін. У період дії в Україні літнього часу він збігається з київським, після повернення України на поясний час він випереджає київський на годину.
На території України літній час уперше з’явився 1916 року – його запровадила Австро-Угорщина, до якої входила західна частина України. 1917 року його запровадив і Тимчасовий уряд Російської республіки, до якої тоді належала інша, більша частина України.
Після низки радянських експериментів із часом літній час стали знову регулярно застосовувати в Україні як на той час частині СРСР із 1981 року.
На початку 1990-х років Україна експериментувала з відмовою від сезонного переходу на літній час, але потім відновила його 1992 року «з урахуванням порядку обчислення часу, що діє в країнах Європи», і «згідно з рекомендаціями Європейської економічної комісії ООН».
2011 року Верховна Рада України намагалася скасувати переведення годинників на «зимовий» час, щоб повторити схожий крок Росії, але ця постанова була під тиском громадськості скасована, і Україна зберегла з цього огляду єдність із ЄС.
Уперше перехід на літній час здійснили в кількох європейських країнах 1916 року. Ідея полягала в кращому використанні світлого часу дня, а відтак і економії – в часи Першої світової війни йшлося про заощадження вугілля, в пізніші часи про електроенергію.
Але такої економії практично немає в місцевостях, розташованих ближче до екватора, і в приполярних регіонах – там сезонний час не має економічного сенсу.
Ті, хто підтримує літній час, стверджують, що довші години денного світла влітку допомагають не тільки економити енергію, а й підвищити продуктивність. Супротивники кажуть, що це має короткостроковий негативний вплив на здоров’я людей.
Тим часом Єврокомісія заявляє, що за сучасної структури виробництва і споживання електроенергії часові зміни дають лише мінімальну економію енергії.
Практика щорічної сезонної зміни часу застосовується зараз приблизно в 60 країнах, у першу чергу в Європі, а також у Північній Америці, на всій їхній території чи частково, при цьому дати переходу бувають різні. Тим часом близько 135 країн або ніколи не користувалися сезонним часом, або відмовилися від такої практики.
…
