Існує цілий ряд причин, чому пропозиція Росії про реструктуризацію 3-х мільярдного (у доларах США) українського боргу є свідомо неприйнятною для України. Наш уряд неодноразово і цілком обгрунтовано заявляв, що Росія не зможе отримати кращі умови реструктуризації, ніж інші зовнішні кредитори.
Останні, нагадаю, погодилися списати 20% суми боргу і дати Україні 4-х річну відстрочку його погашення (перші платежі починаються в 2019 році). Заява В.Путіна, про те що «ми готові піти на глибшу реструктуризацію: цього року взагалі не отримувати ніяких грошей, а в наступному році отримати мільярд, в 17-му – ще мільярд і в 18-му – ще мільярд» означає, що списання частини боргу не пропонується, а відстрочка до початку його сплати складе 1 рік.
Україна вважає свій борг Росії «комерційним», виходячи з того, що він оформлений у вигляді єврооблігацій (які можуть вільно перепродаватися на вторинному ринку). Якщо ця позиція не буде спростована МВФ (фонд ще не визначився остаточно щодо статусу цього боргу), то Україні в жодному разі не пристало приймати запропоновані Росією умови реструктуризації. Умови випуску нових боргових паперів (які отримали інші зовнішні кредитори України в обмін на старі) прямо забороняють Україні надавати іншим комерційним кредиторам вигідніші умови.
Росія вважає борг України «офіційним», так як він видавався в рамках неформальної міжурядової домовленості за рахунок коштів Фонду національного добробуту РФ за низькою неринковою ставкою (5% річних). Росія може розраховувати на особливе ставлення до себе – як до офіційного, а не комерційного кредитора – тільки в разі відповідного рішення МВФ. У цій ситуації Фонд є єдиним незалежним і авторитетним для учасників світового фінансового ринку арбітром.
Вважаю, що Україна не піде на надання добровільної згоди вважати цей борг офіційним не тільки з політичних причин, а й в силу того, що це несе ризики судових розглядів з іншими кредиторами, які можуть бути не задоволені тим, що Росія отримує більш сприятливі умови і можуть зажадати перегляду умов вже проведеної з ними реструктуризації.
Теоретично, якщо конструктивні переговори з Росією все ж почнуться (МВФ пропонує сторонам провести такі переговори), то Росія може намагатися отримати менший обсяг списання основної суми чи менш тривалі канікули по боргу за рахунок 2 факторів: збереження низької поточної ставки по боргу (всього 5% замість 7,75% для інших кредиторів) та відмови від отримання запропонованого всім кредиторам «підсолоджувача» – прив’язаних до параметрів ВВП нових облігацій (інструмент відновлення вартості – Value Recovery Instrument). Тим не менш, неможливість заздалегідь прорахувати рівень надходжень від VRI практично виключає варіант торгу за рахунок відмови від них. Списання 20% боргу і відстрочка початку виплат на 4 роки залишаються базовими переговорними позиціями України. В якості компенсації втрат Росія може отримати те ж саме, що й інші кредитори, – підвищення процентної ставки по залишку боргу до 7,75% і відповідний обсяг VRI.
Таким чином, існує 2 варіанти розвитку подій. У разі визнання боргу «комерційним» Росія не погодиться на умови, запропоновані іншим зовнішнім кредиторам (незважаючи на те, що VRI є, на мій погляд, дуже щедрим компенсатором), і в грудні відбудеться дефолт за цим боргом. Той факт, що Росія робила певну пропозицію, яку було нами відкинуто (неважливо, наскільки пристойною і реалістичною вона була), Кремль спробує використати як аргумент нездатності домовитись з Україною.
У разі визнання боргу «офіційним» – у сторін буде певна свобода дій щодо умов реструктуризації, однак, тут каменем спотикання може стати вимога Росії щодо посилення кредитної якості боргу за рахунок надання по ньому гарантій США, урядів європейських країн або першокласних міжнародних фінансових організацій. Я не бачу підстав, чому такі гарантії можуть бути надані (хоча США зараз дійсно надає гарантії за деякими новими позиками України, що дає нам вкрай низьку вартість їх обслуговування – в межах 2% річних).
На закінчення додам, що якби статус боргу визначався виключно поведінкою кредитора, то 3-х мільярдний займ беззастережно був би офіційним. Росія не демонструє поведінку комерційного кредитора, якого хвилює повернення грошей на найкращих можливих умовах. Це поведінка країни, яка намагається використати наявність боргу перед собою, перш за все, в політичних цілях, навіть якщо це контрпродуктивно з комерційної точки зору.
…
